загрузка...

12. Селянсько-повстанський рух

За свідченням Х. Раковського, тодішнього голови уряду України, лише за три з половиною весняні й літні місяці 1919 р. на Україні відбулося 328 повстань. Цей рух на Україні інтенсивно продовжувався протягом усього періоду 1919-1921 р.р. За даними офіційного радянського "Збірника справоздань" (виданого в Харкові року 1921), на Україні було нараховано тоді близько 40.000 повстанців проти московського більшовицького окупаційного режиму. Варто погодитись з думкою Д. Солов'я, що цей величезний рух збройного спротиву вівся неорганізовано, не об'єднано, не мав єдиного національного проводу, а розпорошував свої сили у несконсолідованій боротьбі. На підтвердження цієї думки спробуємо навести маловідомі факти про діяльність одного із регіональних координаційних центрів такого руху, який було сформовано навесні 1920 року в Полтаві. У щоденнику полтавського лікаря О.О. Несвіцького, де на ґрунтовному фактичному матеріалі відображено події визвольних змагань 1917-1922 у Полтаві, згадується і про появу навесні 1920 року повстанських загонів [5], але не зазначено нічого ні про керівника загонів, ні про якийсь керівний центр. Про діяльність таємного комітету на чолі з А. Геращенком повідомляє В. Ревегук [6]. В архівах Служби безпеки України автор натрапила на документ, в якому йдеться про створення наприкінці травня 1920 року і діяльність у Полтаві за завданням Києва "Комітету Визволення України". Комітет будувався за принципом "п'ятірок", центральна з яких знаходилася в Полтаві. Кожен із членів "центру" створював свою "п'ятірку", члени якої в свою чергу організовували "п'ятірки". Комітет повинен був охопити діяльність інші губернії, повітові міста, повіти, села.Метою "Комітету Визволення України" було, по-перше, об'єднання всіх роз'єднаних повстанських загонів в Україні у більші бойові одиниці, щоб за їхнього сприяння захопити владу. По-друге, важливим завданням була пропаганда і агітація за владу Петлюри. По-третє, відстоювалася ціль за сприятливих умов оголосити себе Урядом України і розпочати переговори з країнами Антанти на державному рівні.На липень 1920 року "Комітет Визволення України" було сформовано у складі голови Комітету - Прийми, завідувача адміністративно-організаційною частиною - Ніньківського, заступника голови - комісара з воєнних справ - Юрченка, його помічника - Лейко, завідувача інформацією - Наталії Дорошенко.

До складу Комітету також входили представники від партії українських соціал-революціонерів Чубуков і Дорошенко та - від партії українських соціал-демократів Левченко. Секретарем Комітету був Балик, завідувачем фінансів - Геращенко. Через посередництво Ніньківського та Воїнова Комітет встиг налагодити зв'язок з повстанськими загонами Гадяцького, Звенигородського, Переяславського повітів. Як стверджується в слідчих документах Служби безпеки України, рішення про оголошення Комітету тимчасовим Урядом було затверджене, але через арешт його учасників Особливим Відділом не було реалізовано.

В червні 1920 року в Полтаві було створено Губернській повстанський Комітет на чолі з членом партії українських соціал-демократів Михайлом Токаревським. Але і ця організація не змогла розгорнути діяльності по координації розрізнених партизанських загонів, оскільки Комітет було викрито.

Цікаво було б простежити взаємозв'язок вищезгаданих структур із таємним повстанським комітетом, створеним у Полтаві восени 1920 року на чолі з А. Геращенком. З використанням справи особливого архіву (документи з якого наводяться), можливо, вдасться по-новому розглянути розвиток подій на Полтавщині весною-восени 1920 року. Однак виявлені архівні джерела дозволяють поки що лише висувати різні версії. Так, враховуючи той факт, що інформація про "Комітет Визволення України" вміщено в слідчій "Справі уряду УНР", спрямованій проти представників партій українських соціал-демократів і українських соціал-революціонерів, можливо, факт створення і діяльності Комітету було подано дещо упереджено, на догоду замовнику - партії більшовиків, яка вела боротьбу за утвердження однопартійності. Реальний же стан справ міг бути менш значущим, і ні про які претензії Комітету на представницький орган не йшлося. Однак беззаперечним є той факт, що антибільшовицький повстанський рух в Україні у 1919-1920 роках не лише прагнув до самоорганізації, а й здійснив кілька спроб утворення політичних керівних центрів. Існування "Комітету Визволення України" в Полтаві підтверджує зазначену думку.

<< | >>
Источник: Ответы по предмету - История Украины (1916 - современность). 2016

Еще по теме 12. Селянсько-повстанський рух:

  1. Поняття особистого селянського господарства за законодавством України.
  2. Особливості правового регулювання праці та соціального захисту в особистих селянських господарствах.
  3. Право на ведення особистого селянського господарства та його здійснення.
  4. Селянська реформа 1861 року в Україні.
  5. Селянська реформа 1861 року в Україні.
  6. Правові форми використання майна для особистого селянського господарства.
  7. Конституційні та законодавчі основи правового регулювання внутрішніх майнових відносин у особистих селянських господарствах.
  8. 97. Органи селянського управління і суду за реформою 1861 року в Російській імперії.
  9. 50. Рух як фундаментальна властивість світу.
  10. Рух, форми руху.
  11. Рух — спосіб існування матерії
  12. 31.Структура Звіту про рух грошових коштів
  13. 30. Призначення звіту про рух грошових коштів
  14. Правові форми використання земельних ділянок для особистого селянського господарства.
- Античные государства Северного Причерноморья - Археология - Архивоведение - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вспомогательные исторические дисциплины - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История античного мира - История Византии - История Древнего Востока - История древнего мира - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История мировых цивилизаций - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История средних веков - История стран Азии и Африки - Історія України - Музееведение - Новейшая история России - Ранний железный век - Философия истории - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -