20, Колективізація сільського господарства України та її наслідки.

Іншою складовою сталінського курсу була так звана соціалістична колективізація сільського господарства. Цей напрям був визначений у 1927 р. на XV з’їзді ВКП(б). На початку 1928 р. Сталін та його оточення внесли в рішення з’їзду корективи, суть яких полягала в ще більшому обмеженні елементів ринку, що залишилися від НЕП, у насильницькій ліквідації всіх форм сільськогосподарської кооперації, а також „куркульства як класу”. Єдиною формою організації виробництва на селі мали стати колгоспи й радгоспи. Все це мало здійснитися за три-чотири роки. Тих, хто виступив проти „лінії партії”, оголосили „ворогами народу” і репресували (М. Бухаріна, М. Рикова, О. Томського та ін.). З цих же причин сталася й розправа над видатними вченими-аграрниками: О. Чаяновим, К. Кондратьєвим та ін. У 1929 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було зазначено, що Україна повинна в найкоротший термін упровадити колективізацію, показуючи приклад іншим республікам СРСР. І вона почала показувати такий приклад. Якщо у жовтні 1929 р. в Україні було 10 суцільно колективізованих районів, то вже в грудні того ж року їх було 46. Встановлення колгоспно-радгоспної системи супроводжувалося насильницькою експропріацією землі, худоби, реманенту. Робилося все для того, щоб убити одвічне прагнення селянина мати власну землю та вчитися продуктивно працювати на ній. Забираючи майже все, селян силоміць заганяли до колгоспів, а незгодних репресували. Фактично йшлося про розселянювання українських хліборобів. Частина з них, насамперед молодь, йшла до міст, у промисловість. Чимало вихідців з села, котрі ставали студентами або призивалися до Червоної армії, не поверталися додому. Тяжкими були для України й наслідки масових депортацій. Наприкінці 20-х років 850 тис. українських селян були примусово переселені в необжиті райони Кольського півострова та Сибіру. На розселянювання хліборобів була спрямована і політика „ліквідації куркульства як класу”, адже тоді постраждало й чимало середняцьких господарств.Аби забезпечити високі темпи колективізації, більшовики направили до українського села 62 тис. робітників. Сюди прибули також так звані 25-тисячники, – як правило, російські робітники, які мали здійснювати аграрну політику партії. На 1 червня 1930 р. у республіці було насильницьки колективізовано 90 тис. господарств, а всього за роки колективізації – 200 тис. Разом з усіма членами сімей „куркулів” це становило 1,2–1,4 млн. осіб. Більше половини з них було депортовано на Північ і до Сибіру. В 1932 р., запровадивши паспортну систему в містах, влада фактично прикріпила селян до колгоспної землі, зробила їх державними кріпаками.Отже, в результаті „соціалістичної колективізації” радянська влада досягла багатьох цілей.

Заможне і здатне до продуктивної праці селянство (куркулі, значна частина середняків) було винищено. Інша частина селян, насамперед найбідніших, була загнана до колгоспів, унаслідок чого сталося розселянювання українських хліборобів. Через масові репресії значною мірою був підірваний генофонд українського народу в цілому і українського селянства зокрема. Усе це негативно вплинуло на створення високопродуктивного сільського господарства і піднесення життєвого рівня населення. У 1932–1933 рр. український народ, особливо селянство, відчули на собі, мабуть, один з найтрагічніших результатів колективізації – голодомор. Його витоки, як уже зазначалося, слід шукати в аграрній політиці радянської влади. Плани хлібозаготівель, зокрема, ніколи не були економічно об‡рунтованими, вони по суті означали продовольчу диктатуру. В українських хліборобів вилучали майже дві третини валового збору зерна, переважну більшість тваринницької продукції. Крім того, колгоспи власними силами утримували машинно-тракторні станції і продукції для достатньої оплати праці хліборобів у них уже не залишалося. У 1931 р. майже третина урожаю була втрачена під час жнив. Плани хлібозаготівель, однак, залишилися без змін. У 1932 р. площа посівів в Україні зменшилась на одну п’яту. План же хлібозаготівель був піднятий на 44 %. В 1932 р. була прийнята постанова „Про охорону соціалістичної власності”, згідно з якою за „присвоєння” навіть жмені зерна з колгоспного поля селяни каралися розстрілом або концтабором. У засіки держави тоді забирали навіть насіннєвий фонд, не видаючи колгоспникам ані зернини. У республіці почався голод. У березні 1933 р. ним було охоплено 103 з 400 районів. Однак навіть за цих умов значна кількість зерна йшла на експорт. Центральна влада спромоглася виділити Україні лише 3 млн. пудів хліба. Яка його частина потрапила голодуючим, і сьогодні залишається невідомим. Відоме інше: втрати України становили 3,5–5 млн. чоловік. Цей голодомор був безсумнівно штучним і класифікується як радянсько-більшовицький геноцид проти українського народу.Однак, незважаючи на такі великі жертви, які заплатив наш народ за соціалістичну індустралізацію і колективізацію, ефективність господарювання залишалась низькою, велась в основному екстенсивними методами, добробут народу зростав дуже повільно.

<< | >>
Источник: Ответы по предмету - История Украины (1916 - современность). 2016

Еще по теме 20, Колективізація сільського господарства України та її наслідки.:

  1. 63. Насильницька колективізація сільського господарства. Голодомор 1932-1933 років та його наслідки
  2. 60. Колективізація сільського господарства в Україні
  3. 47. Колективізація сільського господарства в Україні та Голодомор 1932 – 1933 рр.
  4. 95. Правове регулювання хімізації сільського господарства
  5. 66. Колективізація укр. села , особливості, методи здійснення, соц. та демограф. наслідки.
  6. Колективізація українського села:методи здійснення,соціальні наслідки
  7. 111. Форми господарювання в аграрному секторі Украіни в 20-30 роки ХХст. Суцільна колективізація та її наслідки.
  8. 128. Форми господарювання в аграрному секторі Украіни в 20-30 роки ХХст. Суцільна колективізація та її наслідки.
  9. Наслідки Другої світової війни для СРСР. Відбудова народного господарства
  10. Україна і світове господарство.
  11. 92. Охарактеризуйте причини, зміст та наслідки економічного зростання провідних господарств світу. Проаналізуйте позитивні зрушення соціального характеру.
  12. Поняття особистого селянського господарства за законодавством України.
  13. 4. Відбудова і розвиток народного господарства України (до середини 60-х років).
  14. Наслідки Люблінської унії для України.
  15. Леція 14. УКРАЇНА В ПЕРІОД ВІДБУДОВИ І РОЗВИТКУ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА (1945 – 1955 рр.)
  16. 54) Охарактеризуйте економічну політику Петра І та її вплив на господарство України.
  17. 56) Охарактеризуйте зародження елементів ринкового господарства в господарській системі України наприкінці XVIII — початку ХІХ ст.
  18. Україна-головний плацдарм індустріалізації СРСР.Її суперечливий характер та наслідки
  19. 55. Переяслівська Рада 1654 р., її політико-правові наслідки для України.
  20. 68. Визволення України від фашистським загарбників. Початок відбудови народного господарства.
- Античные государства Северного Причерноморья - Археология - Архивоведение - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вспомогательные исторические дисциплины - Древняя Русь - Западная Украина (1921 - 1939 гг.) - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История античного мира - История Византии - История Древнего Востока - История древнего мира - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История мировых цивилизаций - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - Ранний железный век - Философия истории - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -